Читать онлайн «Голодна воля». Страница 16

Вони бачили, як один за другим панські маєтки занепадали, великі степи неораніі, несіяні пустували…- Отже даремно земля пропадає, а ми б її, як квітку ту, причепурили… Та не нам вона - не наше, - зітхнувши, казали вони і ждали… З того ждання виросли, кому треба було, великі бучі.

Горішанам не привелося ні ждати чого од волі, ні бунтувати. Вони все, що можна було, одібрали. Панич обдарив їх огородами, а землю прийшлося їм викупляти. їм сказали, що вони тепер уже общество і повинні вибрати собі виборців: старосту, зборщиків, десятників. Ніхто не знав, нащо той староста, нащо ті десятники, зборщики, як і кого їм вибирати. Мировий їм поміг.

- Хто у вас був прикажчиком?

- йосипенко.

- Ну, от вам і староста, - сказав він.

- То це знову панщина вертається? - обізвалося декілька голосів.

- Яка панщина? Панщина вже не вернеться! Ви крестяне-собственники.

- А нащо нам отой староста?

- Щоб порядкував між вами. Коли нужно від мене що вам наказать - не всіх же кликати вас. Старості я й накажу.

- То хай буде йосипенко старостою.

- А плата ітиме йому за се?

- Ні-це безплатно.

- Ну, то хай він буде. Він чоловік заможний. Коли Який день прогуляє - йому нічого.

Записали йосипенка старостою. Заможнішого вибрали зборщиком, щоб податки збирав та носив у Казну, а за десятників довго балакали і прийшли до того, що десятникам або ж плату положити, або ж усім по черзі виправляти цю одбучу.

Хтось пораяв був кривоногого Хомку.

- Хомку? - викрикнув хтось.- Куди йому? Зайців тілько ловити?!

- А що ти думаєш? Хіба такий зайця не дожене?- жартував другий.

- Де тобі дожене, ще й випереде. Громадяни реготались.

- Нам такого прудкого не треба - забіжить без Вісті!

Так і не привелося Хомці десятникувати. Громада присудила кожному одбувати десятникування по черзі.

Василь здивувався, коли, надійшовши додому, йому жінки розказали про сход, кого куди вибрали.

Василеві було найдосадніше, що Йосипенка вибра-.ли старостою.

- Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! Не дався їм узнаки Йосипенко, прикажчик. Разом уже було б його назначити і зборщиком, щоб харлав мирянські гроші.

- Чи чуєш, Василю, - сказала Оришка, - не наше і не нам! Самі вибрали-хай самі і справляються. Нам коли б льготу прижити - запишемося у міщани. Там і податки менші.

Василь не унявся; у його була інша думка-. "Чого нам у міщани лізти, своїх кидати. Уже коли тут бути. - то разом з своїми ярмо тягти".

І він пішов по деревні ходити та вибори славити.. Кожен сам на сам, балакаючи з Василем, судив громаду.

- От ви всі однаково кажете! А що ж у громаді, казали? Чи не самі вибирали?- гарячився Василь.

- Нема у нас такого, щоб нами водив, був за ватажка. Посредник сказав - Йосипенко, - ну і йосипенко. Та й те вп'ять. Не знали, які обов'язки.. Хай ви-служе свій строк - роздивимось, побачимо.

До йосипенка хоч не швидко, а дійшли ті Василеві гомони.

- І яке йому діло? Що він між нами? Жидівський наймит! І знав би свого жида, а не ліз, куди його голова не влізе.